Авторка тексту: Анна Соха
Дизайнерка: Анна Островська
Партнери проєкту:
В дитинстві вони здаються нам найрозумнішими у світі людьми. Дуже скоро підлітковий максималізм скидає їх з п'єдесталу, а ще пізніше ми бачимо в них вже звичайних людей — зі своїми особливостями та слабкостями. Ким є насправді вчителі для кожного з нас? Чому бути вчителем — це круто? Та як зміниться ця професія в майбутньому?

Разом з громадською спілкою «Освіторія», що допомагає розвивати освіту в Україні, та національною премією GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE ми розпочинаємо спецпроєкт «Класна робота». Його мета — привернути увагу до професії вчителя й показати, наскільки ці люди важливі в житті кожного з нас.
У першому матеріалі спецпроєкту відомі бізнесмени, громадські й культурні діячі діляться спогадами про шкільних вчителів, які своїм прикладом, порадами чи щирою допомогою зарядили їх на успіх у житті.
Мар'яна Савка
головна редакторка і співзасновниця
«Видавництва Старого Лева», поетеса

Я навчалася в Копичинецькій середній школі №1, що у Тернопільській області. Моєю першою вчителькою була Надія Матвіївна Сагайдак. Здається, наш клас був останнім
в її довготривалій вчительській практиці. Тому в мене образ першої вчительки саме такий: це елегантна пані, така місцева «англійська королева», значно-значно старша за наших батьків, вона має тихий голос і надзвичайно добрі блакитні очі. Вона строга і справедлива.

Це була вчителька зі стовідсотково доброю репутацією, і важливо було потрапити в її клас. Мені це вдалося, хоча у вчительки були застереження: я не ходила в садок, і ніхто не знав, чи я швидко адаптуюся і до дітей, і до навчання. Але, йдучи до школи, я вже вміла читати. І невдовзі стала улюбленою ученицею. А може, то кожен з нас відчував себе улюбленим учнем, бо Надія Матвіївна любила дітей і не ділила їх за якимись ознаками.
Надія Матвіївна не мусила підвищувати на нас голос, бо ми і так її слухалися. Просто в її очах були і доброта, і твердість водночас.
Пам'ятаю, один випадок, коли в другому класі до нас прийшов фотограф робити колективну світлину. По центру посадили вчительку з букетом квітів, а довкола неї фотограф узявся композиційно добирати дітей. Я тоді на нього добряче образилася, бо мене, як досить високу дівчинку, він поставив у третій ряд, далеко від вчительки. Я ж хотіла бути поруч. Я надула губи і з таким виразом образи залишилася на цьому фото. Зате я точно пам'ятаю, чому я тут така невесела: все тому, що хотіла бути поруч з улюбленою вчителькою.

Вже коли ми підросли, перейшли до середньої та старшої школи, все одно приходили в гості до Надії Матвіївни, вітали її квітами та цукерками з Днем народження, а вона робила нам чай у своєму затишному будинку.

Надія Матвіївна давно не з нами, але я досі пам'ятаю її акуратну зачіску з в'юнкого сріблястого волосся, її голос, її сукні у квіти. Їй завдячую тим, що мені завжди було цікаво у школі. Вона прищепила мені цю цікавість до навчання з першого ж дня. І кожного літа я чекала повернення у клас, до своїх шкільних друзів, до вчителів, до нових підручників і свіжопофарбованих парт.
Та сама фотографія в другому класі
Зоя Литвин
керівниця ГС «Освіторія»,
засновниця Новопечерської школи
та премії Global Teacher Prize Ukraine

До 9-го класу я навчалася у ліцеї №171 «Лідер», а потім — у гімназії їмені М. Драгоманова в Києві. Хорошу базу англійської дала мені саме школа. Але все могло скластися інакше…

У першому ж класі моє знайомство з англійською мовою як предметом почалося невдало: 2 вересня я перекинула вазу з гвоздиками, що стояла на вчительському столі. Вчительку англійської це надзвичайно обурило, я отримала двійку, мала вибачатися перед нею та всім класом і стояти в кутку до кінця уроку.
Відтоді долю мою було визначено раз і назавжди: я потрапила до найслабшої групи із тавром дитини, якій мова «не дається», й так тривало аж до 6 класу.

Врятувала мене нова вчителька мови, пані Олена. Якось дуже просто вона могла пояснити, зацікавити, а головне — вона знати не знала про ті злощасні гвоздики й ставилася до мене без упереджень! Я з нетерпінням чекала на наші уроки, а мої твори та презентації були найкреативніші в усьому класі! Аж поки пані Олена не сказала, що настав час переходити в іншу, сильну, групу, а отже — прощатися з нею.

Я дуже не хотіла, але вона мене вмовила — бо інакше я не змогла б рухатися далі. Я пішла, але запам'ятала її головний урок на все життя: ніколи не ставити на людині тавро, вірити в себе та інших та… відпускати навіть найдорожчих, щоби вони могли іти далі, коли прийшов час!
Дмитро Деркач
співвласник мережі кінотеатрів «Планета Кіно»
Я навчався в Києві, в гімназії імені Тараса Шевченка № 109. Закінчив школу в 1999 році. Майже всі вчителі там були дійсно крутими спеціалістами та дуже приємними людьми. Вони любили свою справу, підходили до викладання з ентузіазмом та великим бажанням навчати нас. Тому мені дуже важко виділити улюбленого вчителя — я любив їх майже всіх.

Мені дуже подобалася вчителька з фізкультури Оліна Катерина Олександрівна, яка давала нам багато класних спортивних вправ та ігор. У нас був дуже старий спортивний зал, роздовбаний спортивний майданчик, не було коштів на м'ячі чи інше приладдя для занять, але вона завжди придумувала щось цікаве. Вчителька розробляла власні програми, які були спрямовані на різнобічний фізичний розвиток школярів. Наприклад, за власної ініціативи возила нас у басейн — а туди треба було їхати на тролейбусі і ще йти пішки.
Вона дала нам розуміння здорового способу життя, показала його переваги, і я залюбки продовжую займатися спортом майже щодня впродовж усього життя.
Діма Деркач з вчителькою французької мови
Також у мене була чудова вчителька з французької мови. Вона була дуже добра до дітей. Завдяки їй я полюбив вивчення іноземних мов. Вчителька багато розповідала нам про Францію, її історію, мистецтво, музику, кіно. Десь із п'ятого класу я щоліта їздив у цю країну з групою інших дітей з нашої школи. Ми мешкали в родинах в маленьких селах та містечках та вчилися у звичайних французьких школах. В 90-х роках для мене це було шокуючим відкриттям нового світу. Тим, що повністю змінило мій світогляд і максимально вплинуло на мій розвиток як особистості.

Були й інші чудові вчителі. Вони давали поради, розповідали особисті історії, які потім допомагали краще орієнтуватися в певних власних переживаннях. Наприклад, викладач із військової підготовки навчав нас дисципліни, відповідального ставлення до себе та до свого життя. Його уроки зробили мене більш емоційно стабільною, морально витривалою та вимогливою до себе людиною.
Про премію
GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE
Це щорічна національна премія для вчителів. Мета конкурсу – підняти престиж професії вчителя та популяризувати її в Україні, надихнути освітян на використання сучасних методик та долучити їх до світової спільноти педагогів.

Національну премію засновано в 2017 році ГС «Освіторія». Вона є частиною великої всесвітньої премії GLOBAL TEACHER PRIZE, яку називають «нобелівкою для вчителів».
Анна Мазур
засновниця та СЕО Happy Monday
Я навчалася в одеському ліцеї № 53. І моя розповідь про улюблену вчительку — це історія про дипломатію, людяність, індивідуальний підхід та про принципи, які залишаються на все життя.

Ірина Михайлівна викладала у нас алгебру й геометрію в старших класах. За два роки вона жодного разу не підвищила голос, не кричала на учнів, але вміла ТАК сказати й подивитися, що тільки цим тримала весь клас у тиші та тотальній концентрації.
Для мене назавжди вона стала прикладом спокою та сили людини, яка не намагалася всім сподобатись, вона лише хотіла навчити нас математики.
А ще пам'ятаю її унікальне «Аня, нужно расписывать» і величезні мінуси до оцінок. Їхня довжина залежала від того, наскільки сильно мені треба було «расписывать» у черговій роботі. Але ж правда, у житті так багато всього потрібно розписувати: завдання — команді, почуття — коханим, мрії — всесвіту. Часом здається, що я так і не навчилася. Але є шкільні уроки, які засвоюєш протягом усього життя.
Ольга Кудіненко
засновниця благодійного фонду «Таблеточки»
Я навчалася в київському ліцеї «Наукова зміна», закінчила школу 15 років тому. Найбільший внесок у мій розвиток зробила класна керівниця і викладачка української мови Алла Михайлівна. Вона дуже мудра людина, завжди з розумінням ставиться до підлітків і поважає їхню думку. А повага — це те, що для них дуже важливо. Для підлітків не стільки важить інформація, яку дають вчителі, а те, чи їх розуміють і можуть пояснити, як застосувати знання в майбутньому. Я могла обговорити з Аллою Михайлівною будь-яку життєву чи особисту проблему, а вона завжди підтримувала мене і вміла показати ситуацію з іншого боку.
Ольга Кудіненко з Аллою Михайлівною
Якось у 9 класі я, як багато інших учнів нашого ліцею, захотіла написати наукову роботу для Малої академії наук. Вирішила, що вона буде з економіки. Але оскільки мій клас був з економічним ухилом, то ще 9 моїх однокласників теж обрали цю тему. Я дуже злякалася конкуренції, вирішила, що не займу жодного місця, й засмутилася. Прийшла до Алли Михайлівни й поділилася переживаннями. Вона сказала: «Багато хто починає, але не всі закінчують», — і це дуже мене підтримало.

Вчителька мала рацію — роботи написали 3 чи 4 людини, а я вийшла на міський рівень конкурсу і посіла призове місце. Цей мудрий вислів досі мені допомагає, я часто згадую його перед тим, як почати щось нове. Ми зберегли з Аллою Михайлівною теплі стосунки й досі за нагоди зідзвонюємось.
Наталія Мосейчук
телеведуча каналу «1+1»,
амбасадор премії Global Teacher Prize Ukraine

Мама-вчителька Ганна Миколаївна
Моя перша вчителька — Петрусенко Ганна Миколаївна. Я провела з нею перший шкільний рік у школі в Угорщині. І з задоволенням спостерігала, як вона вчила інших дітей. Як стояла, згорбившись, над Андрійком Романцевим і, тримаючи його ручку у своїй, вона виводила літери у прописах. А він у цей час із цікавістю роздивлявся її кулон «Ніфертіті». Як готувала з дітьми «вечорниці» і кожному з 25 учнів робила костюми. Як їздила з нами на екскурсію до Будапештського зоопарку. Як носила додому на перевірку стоси зошитів та альбомів для малювання. Як жодного разу вона не присіла під час уроку. І як жодного разу не підійшла... до мене.
Тому що я — її донька, і щоб ніхто навіть не подумав, що мені надаються переваги!

Називала я свою вчительку-маму Ганна Миколаївна. І ніхто з дітей та батьків до останнього дзвоника і нашого прощання з класом (ми мусили повертатися з Угорщини, де служив мій батько, у Союз) не підозрював, що ми мама і донька.
Я вдячна мамі за мій перший клас, за мої шкільні роки, за її каторжну працю і відданість дітям. Вдячна, що вона показала — як треба працювати і жити.
Андрій Худо
співвласник та співзасновник
Холдингу емоцій «!FEST»

Я навчався у львівській школі № 31. Найбільше запам'яталася моя перша вчителька Наталя Миколаївна. Вона дала мені віру у свої сили й у те, що я можу бути лідером. Я відразу став відмінником, предмети давалися дуже легко. Я завжди першим піднімав руку і прагнув відповісти, не боявся сказати щось не те. Наталя Миколаївна стимулювала висловлювати свої думки відкрито.

З четвертого класу я перейшов до школи №91, але той окрил, який мені дала перша вчителька, підтримував мене і надалі. Я вважаю, що перший заряд і контакт із навчальним процесом дуже важливий, і Наталі Миколаївні вдалося прищепити мені любов до навчання.
Уже пізніше, в 8 класі, в моєму житті був переломний момент, коли мені не давалася англійська мова. Я вирішив, що хочу отримати золоту медаль, і поставив собі за мету витягнути складний предмет. У результаті я дуже сильно «прогреснув» і отримав відмінну оцінку з англійської.

Крім цього, дуже запам'яталася вчителька зі світової літератури, яка ставила з учнями вистави. Я грав у «Пігмаліоні» за Бернардом Шоу головну роль Генрі Хіггінса. Участь у цих постановках також мала на мене позитивний вплив. Вона виховала в мені відчуття відповідальності і відкрила мій творчий потенціал.
Даша Малахова
акторка Театру на Подолі,
засновниця загальноосвітньої школи
Claris Verbis

Я навчалась у Києві в школі №124. Справжнім прикладом для мене була перша вчителька — Людмила Миколаївна. Вона й по сьогодні залишається зухвалою, цікавою, сучасною. Вчителька ніколи, навіть за часів Радянського союзу, не намагалась уподібнитися до загалу й була яскравою. Це мене дуже надихало. Людмила Миколаївна подарувала альтернативне критичне мислення, яке допомагає мені в житті.

Загалом, я не дуже любила школу, але в старших класах викладачка англійської мови стала доленосною в моєму житті. Вчителька подарувала любов до предмету й мови, завдяки цьому я змогла поїхати вчитися за кордон до театрального інституту.

З найкращими вчителями я познайомилась уже в дорослому житті в школі, яку самостійно заснувала. Створенням закладу я закрила власний гештальт із не зовсім приємного навчання. Думаю, багато хто з засновників шкіл намагається у такий спосіб виправити своє дитинство. У моїй школі навчаються мої діти, я знаю її зсередини. У нас викладають молоді українські вчені, і я бачу, наскільки вони можуть запалювати наукою, і як любов до предмету розповсюджується на дітей.
Вважаю, що хороший викладач — це не про те, щоби говорити щось розумне, це про приклад. Дитину не можна навчити чогось словами, її можна навчити тільки власним прикладом.
Катерина Бабкіна
письменниця, поетеса, сценаристка
Вчителькою, яка, без сумніву, змінила моє життя, була викладачка української мови Валентина Іванівна Габорак. Я зустріла її в 15, перейшовши до школи-ліцею № 23 в Івано-Франківську.

В попередній школі оцінки з української мови були задовільні й зрідка добрі — хоча те, що і моє знання предмету, і певний хист заслуговували на більше, було помітно навіть мені. Але я була з російськомовної радянської сім'ї, а вчителька з української таких не любила і оцінки ставила за це, а не за знання. Плюс я дуже сильно відчуваю свої кордони і боронила їх, як уміла, а сформована радянською системою вчителька сприймала таку мою рису як брак дисципліни.

А тут раптом в новій школі малознайома викладачка з української мови безвідносно до того, як я виглядаю, як поводжуся та якою мовою спілкуюся у родині, просто бере й вказує мені на мої сильні сторони, й запевняє мене, що вони точно сильні і точно мої.

Звісно, Валентина Іванівна зробила для мене не лише це — два роки вона безкоштовно займалася зі мною, готуючи до олімпіад, у яких я почала перемагати. А ще прірву зовсім уже позаробочого часу витратила, допомагаючи мені укладати добірки поезії та прози на різні творчі конкурси та для моєї першої книжки.
Вона зробила те найбільше, що може зробити вчителька для учениці, — допомогла повірити в себе. Якщо вчителі впораються з цим, учні, повірте, дадуть собі ради з усім іншим.
Шукаємо найкращих вчителів!
У вас теж є улюблений вчитель, який надихає і учнів, і колег змінюватися на краще та змінювати світ довкола, який поважає дітей та виховує їх своїм прикладом, який використовує інновації в навчанні та робить більше, ніж просто викладає предмет? А може, саме таким є педагог вашої дитини?

Номінуйте його на премію GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE! А якщо ви самі є таким вчителем – беріть участь у конкурсі.
Подавати заявки можна до 1 серпня 2020 року. Переможця цьогорічної української премії оголосять у Міжнародний день вчителя 3 жовтня та винагородять премією у 250 000 гривень.
Інші матеріали спецпроєкту «Класна робота»