Авторка тексту: Анна Соха
Дизайнерка: Анна Островська
Партнери проєкту:
Ми продовжуємо спільний з ГС «Освіторія» та національною премією GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE спецпроєкт «Класна робота».

У четвертому матеріалі ми попросили найкращих вчителів України поділитись уроками та цінностями, що будуть актуальними не тільки для школярів, але й для всіх дорослих.
Наталя Кідалова
вчителька англійської мови, української мови та літератури Мелітопольської спеціалізованої школі №23, переможниця премії Global Teacher Prize Ukraine 2019
Декілька років тому я разом з учнями брала участь у конкурсі, завданням якого було написати есе та зняти за його мотивами відеоролик на тему «Школа майбутнього». Ми організували команду і завзято взялись за проєкт: проводили соцопитування серед учителів, батьків та учнів школи, планували, писали сценарій відео, знімали ролик.

Вже лише етап підготовки допоміг дітям засвоїти один із важливих життєвих уроків: «Хочеш іти швидко — йди наодинці, хочеш іти далеко — йди разом з кимось!» Ми отримали класні емоції, працювали разом, фантазували і мріяли, ще більше здружилися — складно виміряти емоційну складову!
Хочеш іти швидко — йди наодинці, хочеш іти далеко — йди разом з кимось!
Після того, як всі матеріали прийняли, організатори влаштували між півфіналістами батл лайків. Глядачі мали переглянути ролики і проголосувати за той, який їм сподобався. На третій день голосування відео-лідер від конкурентів мало майже півтори тисячі голосів і, одночасно, лише 72 перегляди. Інші щогодини збирали по 100-300 лайків. Ми задіяли всі можливі дозволені ресурси: про нас написали у міській пресі, учні розмістили заклик обрати краще відео у соцмережах та у фахових товариствах. Але, спостерігаючи за шаленством навколо голосування, ми почали опускати руки.

Ажіотаж щодо набору голосів вибивав з колії. Діти були розчаровані. І саме це, а не маленька кількість голосів, було головним для мене. Хтось висловлював пропозицію теж вдатися до хитрощів, до нечесної гри. Я ж розуміла, що треба не звинувачувати когось, а шукати вихід.

Ми зібралися усі разом й обговорили ситуацію. Ми чесно проговорили наші розчарування, біль, зневіру, дозволили собі позлитися. Потім вирішили, що грати треба чесно. І якщо ми програємо чесно — це досвід, а не поразка. Після цього діти відчули себе краще, адже діяти згідно з цінностями, у які ти віриш, важливіше, ніж вигравати.
Ви не повірите, але вранці в день оголошення результатів організатори перевірили усі голоси, і накручені лайки перетворилися на «гарбузи». Ми опинилися у трійці лідерів. Усі наші голоси були чесними — це був головний результат, завдяки якому ми ще й виграли цінний для школи приз — сучасний комп'ютерний клас. Також учні отримали навички проводити опитування, визначати проблеми, планувати стратегію, створювати відео. А також навчилися ще більш важливих речей:

  1. Співпраці. Як добре, коли у тебе багато щирих друзів, колег, знайомих! Які надихають на нові досягнення, підтримують і радіють успіхам. Як добре робити щось разом!

  2. Чесній грі. Мої учні на практиці змогли переконатись у золотому правилі, на якому я постійно наголошую і сповідую у житті: «Грати (як вигравати, так і програвати) треба чесно».

  3. Мріяти і вірити у дива. Чудеса поруч, варто навчитися бачити їх!
Леся Шевчук
вчителька початкових класів Хмельницького навчально-виховного комплексу №31, увійшла до ТОП-50 найкращих вчителів премії Global Teacher Prize 2019 року
Я працювала на посаді вихователя продовженого дня. П'ять років тому вирішила змінити роботу, аби більше часу проводити зі своїм старшим сином Богданом, який має інвалідність.

Написала резюме та занесла його до школи, мені сказали, що зателефонують. Минув тиждень — дзвінка немає. Я знову зайшла до школи і нагадала про себе. Сказали, що треба почекати ще тиждень. Так пройшов місяць, я тричі ходила і питала, чи є відповідь. Врешті мені зателефонували і повідомили, що чекають мене на співбесіду. Так я отримала роботу. Наполегливість — це моя фішка.
Зараз мій син навчається в школі, і я знаю, що таке навчання дасть йому набагато більше, ніж заняття вдома. Водночас, і я на цій роботі можу реалізувати себе, бо розумію, що вчителювати — це справді моє покликання.

Усі страхи ми з Богданом долаємо разом наполегливістю. Він — НАДзвичайний, і я вірю, що він стане на ноги, що всі його мрії здійсняться. Його віра в мене є такою ж сильною. Колись одна лікарка сказала дивні для мене слова: «З часом кожна чорна біда стає сірою». Але я не можу змиритися з цією сірістю. Зараз ми живемо яскраво. Навіть перший урок для своїх четвертокласників я присвятила темі: «Зробімо цей рік кольоровим». Я вчу їх не здаватися, вірити в себе, коритися внутрішньому поклику та йти до мрій, насолоджуватися кожною миттю в житті.

Своїм дітям у школі я віддаю свою любов і тепло, бо знаю, що мій син теж оповитий увагою і ласкою від інших вчителів. Вважаю, що важкою працею можна досягти великих результатів. Поставити собі мету, знайти шляхи, які допоможуть вирішити проблеми, передати свій досвід іншим — це мій стиль роботи.
Людмила Таболіна
вчителька української мови і літератури Харківської спеціалізованої школи №73, фіналістка премії
Global Teacher Prize Ukraine 2019

Про те, що варто цінувати кожну мить у своєму житті, я щодня говорю своїм учням. Але простого поціновування недостатньо. Треба наголосити, що це ще й можливість змінити себе, а найголовніше — світ.

Тією чарівною миттю, яка змінила моє життя, стало написання есе для престижної премії Global Teacher Prize Ukraine. Мені, як філологині, «плести мережива слів» нібито неважко, але потрапивши у вир випробувань для фіналістів премії, відчула, що цього вже замало. Коли я побачила тему есе «7 питань до себе, на які я не маю відповідей», то була неабияк збентежена навіть не темою, а тим, що 50 креативних, неймовірних, вражаючих педагогів разом зі мною візьмуться за написання цієї ж роботи.

Вибір питань, правду кажучи, був чималий, але мене щось не влаштовувало. То вважала, що таке стовідсотково обере хтось інший, то міркувала надто заглиблено-філософськи, то питання формулювалися дуже мінорні. Декілька днів моє есе не хотіло писатися. Від слова «ніяк».
Іноді складні миттєвості життя тільки здаються такими, а насправді можуть виявитися захопливими і неочікувано змінотворчими.
Як виявилося, я не можу обійтися без своєї Dream Team: колег, учнів, їхніх батьків. Я потребувала допомоги однодумців. Тому виникла шалена ідея: звернутися до 7 різних людей і попросити їх поставити собі тільки одне запитання. А потім, надихнувшись їхніми відповідями, об'єднати усі в моє есе. Я очікувала, що їхні питання і пояснення будуть різними, адже й співавтори мої були різного віку, з різним життєвим досвідом, з різних регіонів, міст і селищ. Але домовилася сама з собою, що прийму їх усі.

Я писала колегам у Messenger, Instagram, телефонувала, зустрічалася особисто. Я навіть зберегла у соцмережах скріншоти, аби при нагоді підтвердити, що мені відповідали реальні люди. Уявіть: колеги у відпустці, діти на канікулах, а завзята вчителька пише разом з ними своє есе.
Ось деякі питання з тих, які поставили колеги, батьки та учні:

● Чи я встигну?

● Як я виглядатиму в 60 років?

● Ми ставимо оцінку учневі чи собі?

● Чи можу я бути вдячною долі за все те, що відбувається у моєму житті?

Команда виявилась чудовою запорукою успіху однієї людини. Це було креативно, нестандартно, цікаво, але за правилами. Мені необхідно було почути інших і бути почутою ними.

Знаєте, що для мене виявилося найважчим? Зібрати ті питання від абсолютно різних людей в єдине ціле і червоною ниточкою пов'язати їх в одне есе. Моя можливість змінити себе і світ навколо виявилася (не)звичайним написанням есе. Я змінилася після цього завдання: я змогла «приміряти» на себе досвід інших, висловити їхні думки, пропустивши їх через себе. Я справді «профільтрувала» саму себе, заглибилася всередину своєї душі. Це нове для мене. Іноді складні миттєвості життя тільки здаються такими, а насправді можуть виявитися захопливими і неочікувано змінотворчими.

Про премію
GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE
Це щорічна національна премія для вчителів. Мета конкурсу – підняти престиж професії вчителя та популяризувати її в Україні, надихнути освітян на використання сучасних методик та долучити їх до світової спільноти педагогів.

Національну премію засновано в 2017 році ГС «Освіторія». Вона є частиною великої всесвітньої премії GLOBAL TEACHER PRIZE, яку називають «нобелівкою для вчителів».
Олександр Черкас
вчитель української мови та літератури СЗШ № 242 міста Києва, фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine 2018
Якось я готувався до останньої виховної години в навчальному році. Заразом вирішив переглянути результати літературного конкурсу, який традиційно проводжу для своїх учнів та учениць в Instagram. До речі, соцмережі вже давно стали для мене звичним інструментом навчання. Дітям зручно, і мені подобається.

На сторінці однієї із моїх учениць я побачив сторіз дуже дивного змісту. Дівчинка казала, що поріже вени в прямому ефірі інстаграму в перший день літа. Ця учениця перевелася до нас на початку навчального року, її родина переїхала зі сходу країни. Будьмо чесні, дитину однокласники прийняли не одразу. Ми багато з ними говорили про те, що таке цькування і чому так не варто робити. З часом все налагодилося в колективі, але ж дитина живе не лише школою.
Cоцмережі вже давно стали для мене звичним інструментом навчання. Дітям зручно, і мені подобається.
У результаті я розпочав останній урок із того, що розповів, які складні ситуації я мав, про життя як найвищу цінність, навів приклад Ніка Вуйчича, який попри всі перешкоди досяг успіху. Ми довго дискутували, й після уроку ця дівчинка сама підійшла до мене поговорити.

Потім ми залучили шкільного психолога. Минуло вже кілька років з того часу, ми досі спілкуємося з нею і вподобуємо наші життєствердні дописи у соцмережах, хоча вона давно вже випустилася зі школи.

Слід бути уважним до своїх учнів та учениць завжди. Бо вчителями ми є не тільки на уроці. Я впевнений, що кожна дитина потребує прикладу і допомоги, а не критики і осуду.
Оксана Коваленко
вчителька математики та інформатики Чернігівської спеціалізованої ЗОШ №2 з поглибленим вивченням іноземних мов, фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine 2017
Математика — наука складна, тому багато дітей ще з початкової школи вороже ставляться до предмету і вважають, що у них немає до нього здібностей. Але, на мою думку, одне із завдань учителя — закохати учнів у свій предмет.

Багато років тому я навчала дівчинку, яка прийшла до мене зі словами «я гуманітарій, математику мені вивчати не дано». Але вона хотіла покращити свою оцінку, тому ми почали займатися індивідуально. Якось в розмові я згадала слова свого батька про те, що рівняння, які я розв'язую, та графіки, які будую, — дуже красиві та елегантні. Тоді моя учениця лише посміялася з цього і не повірила. А з часом вона по-справжньому захопилась математикою, і це вплинуло на її долю. Замість вступати на перекладача, як планувала, вона обрала міжнародну економіку. Зараз вона працює міжнародним аналітиком за кордоном і дуже задоволена своїм вибором. І щоразу передає мені вітання та дякує за уроки.
Діти — максималісти і до всього ставляться емоційно. Якщо в них щось не виходить, вони оголошують предмет своїм ворогом.
Я завжди намагаюсь допомогти учням зрозуміти суть математичних завдань. Наприклад, коли ми вчимося розв'язувати рівняння, діти не можуть зрозуміти, що таке X і що таке Y. Бо ми спершу складали конкретні речі — олівці, книжки тощо, а, вирішуючи рівняння, потрібно мислити абстрактно, що не у всіх виходить. Тоді я повертаюся до витоків і пропоную порахувати банани або інші фрукти, уявити, що 2Х — це два банани. Такий підхід дозволяє показувати, що математика — не така складна.

Діти — максималісти і до всього ставляться емоційно. Якщо в них щось не виходить, вони оголошують предмет своїм ворогом. В такий момент важливо показати дитині красу предмета та пояснити, що його треба відчути, зрозуміти і полюбити. Тоді математика відповість взаємністю.
Станіслав Федосєєв
вчитель математики та логіки у Midgard School у Києві, фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine 2017
В усіх негативних подіях я намагаюсь знайти як мінімум три позитивні моменти, за які я можу подякувати людям та обставинам. Це покращує ефективність життя та дозволяє отримувати задоволення від нього.

Наведу один приклад. Я навчався на вчителя в Криворізькому педагогічному університеті. Ще з першої практики вожатим у таборі я зрозумів, що вчителювати — це моє. Я активно вчився, шукав інформацію з додаткових джерел і в мене, як то кажуть, горіли очі.
Я здобув освіту і, окрилений, відправився на першу роботу. Мені дуже хотілось працювати в сільській школі, аби отримати цікавий досвід. Університет дав мені направлення, держава виплатила п'ять мінімальних окладів, і я мав відпрацювати три роки.

Але з першого дня вчителювання почалися труднощі у стосунках з батьками, дітьми, адміністрацією школи і колегами. Я пам'ятаю, як колись повернувся з роботи у настільки напруженому емоційному стані, що просто хотілося кричати. Я жив з бабусею, тому кричати не міг, натомість вирішив пошепки проговорити усе, що накипіло, та побити подушку. Це допомогло. Я пропрацював у сільській школі півтора року, але проблеми нікуди не зникли.

Все змінилося, коли Криворізький університет запросив мене в аспірантуру до Києва. Я переїхав і вирішив, що вчителювати більше ніколи не буду. Через рік з університету мені прийшов запит, що я порушив умови трудового договору (пропрацював півтора роки замість трьох) і маю повернути гроші. Після довгого листування ми дійшли згоди, що я повинен допрацювати ще півтора року.
Емоційне напруження у мене було не тому, що я поганий вчитель, а тому що мій організм чинив спротив тій системі.
Я швидко знайшов роботу в Києві і почав готуватись до школи, як до каторги. Але вже з перших днів зрозумів, що все-таки вчителювання — це моє покликання. Я побудував чудові відносини з учнями, батьками та колегами та незабаром увійшов у двадцятку найкращих вчителів України.

Згадуючи той перший досвід роботи вчителем у селі, я зрозумів, що воно було недарма. В тій школі була радянська авторитарна методика викладання й відповідне ставлення до учнів. Емоційне напруження у мене було не тому, що я поганий вчитель, а тому що мій організм чинив спротив тій системі. Я щиро вдячний цьому досвіду, що показав мені, як не повинно бути. Тепер я працюю у сучасній школі і можу втілювати свою місію на Землі.
Наталя Пашковська
вчителька географії і заступниця директора Каховської гімназії
у Херсонській області, фіналістка премії
Global Teacher Prize Ukraine 2019
Я працюю вчителем вже понад чверть століття і не перестаю вдосконалюватись, пробувати нове та покращувати українську освіту.

У 2000 році Олена Вакулич, засновниця першої у Каховці приватної школи, а згодом й гімназії, запропонувала мені стати її заступницею. Можливо, якби я тоді знала й усвідомлювала різницю між керівною і вчительською роботою, я б не зважилася на цей крок. Було непросто: амбітна, непосидюча, креативна, з купою планів директорка, відсутність другого заступника (тож всі сценарії і плани, від відкриття гімназії до «Останнього дзвоника», були моїми), трирічний син і відсутність бабусь/дідусів для «підхвату»… Але очі бояться, а руки роблять.

Проєктне управління, стратегічне планування, корпоративна культура закладу — ми освоювали те, що більшість навіть не промовляла. Наші діти ставали переможцями дебатних турнірів і всеукраїнських олімпіад, ми відкрили на базі гімназії літній табір для обдарованих учнів з усього міста, запросили волонтерку з Корпусу Миру, писали й реалізовували освітні та соціальні проєкти, перші Дні Європи, Євроклуб, «Модель ООН» тощо.
Людині, яка не кайфує від щоденного самовдосконалення, яка не живиться спілкуванням з учнями та колегами, яка затиснута між кріслом і «короною», у школі не місце.
Згодом я ініціювала проєкт, спрямований на розвиток у школі відкритих виховних просторів, сама стала кураторкою освітнього простору «Наша Академія Наук» для юних дослідників, допомагала нашій гімназії створювати умови для дистанційного навчання, використовуючи можливості електронного щоденника, корпоративної пошти та тематичних блогів.

А поки наша школа тривалий час залишалася без психолога, я, розуміючи необхідність цього сектору роботи з вчителями, почала вивчати літературу. Зараз я проводжу тренінги на різні теми — від здоров'я до педагогічних інструментів.

Я глибоко переконана, що для впровадження будь-якого інноваційного підходу, вчитель повинен на високому рівні знати свій предмет і постійно вдосконалювати ці знання. Не можна навчити математики, не вміючи розв'язувати складні задачі. Не може навчити дітей грамотно писати вчитель, який припускається помилок у своєму письмі. Тому я підтримую тих вчителів, які складають ЗНО, я — за сертифікацію і все, що спонукає педагога до підвищення рівня своєї професійної майстерності.
Людині, яка не кайфує від щоденного самовдосконалення, яка не живиться спілкуванням з учнями та колегами, яка затиснута між кріслом і «короною», у школі не місце.

Я не чекаю рішень міністерства, департаменту чи управління, аби робити школу кращою, а освітній процес ефективним. Бо глибоко переконана, що зміна системи освіти можлива лише «знизу», що глибокі перетворення, реформування освіти — це, перш за все, осмислені рішення і діяльність вчителя! Я давно вирішила, що не шкодуватиму сил, аби вчитися. Вчитися бути класним педагогом, ефективним керівником, вчитися не вигорати, вчитися бути щасливою. Я повсякчас промовляю як мантру: «Все в наших руках!». Немає нічого неможливого, єдиний бар'єр — це небажання!
Шукаємо найкращих вчителів!
Знаєте вчителя, який надихає і учнів, і колег змінюватися на краще та змінювати світ довкола, який поважає дітей та виховує їх своїм прикладом, який використовує інновації в навчанні та робить більше, ніж просто викладає предмет? А може, саме таким є педагог вашої дитини?

Номінуйте його на премію GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE! А якщо ви самі є таким вчителем – беріть участь у конкурсі.
Подавати заявки можна до 1 серпня 2020 року. Переможця цьогорічної української премії оголосять у Міжнародний день вчителя 3 жовтня та винагородять премією у 250 000 гривень.
Вакансії для вчителів
Новопечерська школа, що входить до 100 найінноваційніших шкіл світу, шукає закоханого у свій предмет вчителя фізики з досвідом викладання від двох років, доброзичливого, креативного та відкритого до нового.
На цю роль шукають вчителя з досвідом роботи в школі, але розглянуть також і кандидатуру випускника магістратури відповідного вишу. Вітається знання arduino, Lego.
Якщо вас вабить активна пізнавальна робота в середовищі новаторів та експериментаторів – тоді ця вакансія для вас. Що потрібно робити? Проводити заняття гуртка «Весела наука» для учнів 1-5 класів; господарювати у хіміко-біологічній лабораторії; готувати практичні та лабораторні уроки.
Громадська спілка «Освіторія» шукає Вчителя початкових класів у фантастичну школу, яка ставить за мету виховання нового покоління українців, готових до потреб майбутнього, шляхом розкриття їх талантів і усвідомлення свого покликання.
Інші матеріали спецпроєкту «Класна робота»